Реферат: Принципы гражданско-процессуального права Украины

Курсова робота на тему:

Принципи цивільного процесуального права.

ПЛАН.

1. Вступ.

2. Поняття принципів і їх значення.

3. Система принципів і їх класифікація.

4. Принципи, закріплені в Конституції України.

5. Принципи, закріплені в цивільному законодавстві.

6. Система принципів цивільного процесу іноземних держав.

7. Висновок.

1.Вступ.

Цивільне процесуальне право України і врегульоване ним цивільне судочинство побудовано на демократичних принципах (від лат. principium — основа, засади). У принципах відоб­ражені політико-правові ідеї, погляди народу на право як соціальну цінність. У них в концентрованому вигляді виявлена заінтересована воля народу наділити право такими якостями, які найбільш повно мали б можливість задовольняти його ідеї і погляди у визначенні основ організаційної побудови правосуддя в цивільних справах, процесуальної діяльності суду і правового становища учасників процесу. Зміст принципів має демократичний характер і полягає в тому, що закріплені в нормах права, вони характеризують здійснен­ня правосуддя тільки судом і на засадах рівності громадян перед законом і судом, одноособовість і колегіальність розгляду цивіль­них справ, незалежність суддів ї підкорення їх тільки законові, гласність, здійснення судочинства державною мовою. Широкі і реальні процесуальні права учасників процесу і надійні гарантії їх реалізації, доступність і простота судочинства, які дають можли­вість кожній заінтересованій особі реалізувати право на звернення до суду за захистом і на судовий захист, надане Конституцією України.

2. Поняття принципів і їх значення

З розвитком суспільства принципи цивільного процесуального права розвиваються і вдосконалюються з урахуванням потреб полі­тичних і соціально-економічних перетворень, подальшого забезпе­чення гарантій захисту суб'єктивних прав громадян, їх об'єднань і державних інтересів, а також підвищення ефективності судової Діяльності в забезпеченні законності і справедливості. На сучасно­му етапі розвитку України суворе додержання і законодавче вдосконалення повноти вираження і дії демократичних принципів ци­вільного процесуального права виступає важливою гарантією зміц­нення законності як невід'ємної частини функціонування правової держави і демократичного правопорядку.

Отже, значення принципів цивільного процесуального права полягає в тому, що в них відображені найбільш характерні демок­ратичні риси і загальна спрямованість права та його найважливіших інститутів, у зв'язку з чим вони дають можливість пізнати суть цієї галузі права, її суспільний характер у цілому, а також окремих інститутів.

Виконання завдань цивільного судочинства і його ефектив­ність перебуває в прямій залежності від правильного застосування судами в справі норм матеріального і процесуального права, для чого необхідне пізнання їх змісту, регламентованих ними правил, їх спрямованості, місця в системі права, їх зв'язку з іншими норма­ми і юридичних принципів, які в них відтворюються. Принципи сприяють правильному пізнанню і застосуванню норм цивільного процесуального права, виступають основою для законодавчої пра­ктики, для підготовки, розроблення і прийняття відповідних їм за змістом правових норм і їх удосконалення.

Визначення в законодавстві принципів як загальних засад права (ст. 11 ЦПК) вплинуло на формування їх поняття в науці цивільного процесу. Вони розглядаються як основні (або правові) засади організації і діяльності суду', основні положення даної галузі права, які відображають її специфіку і зміст, або засади побудови процесу в цілому і всієї системи цивільних процесуальних дій і відносин відповідно до завдань правосуддя^; як основні ідеї, поло­ження, керівні засади з питань здійснення правосуддя в цивільних справах, закріплені в нормах права^; як правові погляди народу на завдання і засоби діяльності суду по розгляду і вирішенню ..цивіль­них справ"; як обумовлені базисом суспільства і виражені в змісті цивільного процесуального права суспільно-політичні, норматив­но-керівні основи (засади) даної галузі права, які становлять її якісні особливості і виявляють демократизм, специфічні властиво­сті процесуального права і відображають перспективи його розвит­ку^ В наведених й інших визначеннях принципів процесуального права відображаються їх характерні риси, але вони повністю не розкривають суті і змісту їх та потребують додаткових пояснень. Визначення принципів як основних засад, керівних положень, суспільно-політичних основ залишає поза увагою, що являють со­бою такі засади, положення, основи. Чиї вони і що відображають? Помилковим є визнання функціонування принципів цивільного процесуального права за межами законодавчого закріплення їх змісту, а тільки як теоретичних положень, які виражають необхід­ність певних способів і форм правового регулювання суспільних відносин.

Принципи закріплюються в нормах права, їх положення, пра­вила відображають суспільно-правові погляди народу як безпосере­дньо, так і через політичні партії, громадські і державні об'єднання, які беруть участь у соціально-політичному житті держави. Змістом таких суспільно-політичних поглядів будуть відносини, які входять до предмета регулювання даної галузі права. Таким чином, принци­пами цивільного процесуального права будуть закріплені в його нормах правові погляди українського народу на завдання і мету правосуддя в цивільних справах (цивільного судочинства), органі­заційної його побудови і процесуальної діяльності, процесуально-правових повноважень та процесуально-правового становища уча­сників процесу — громадян, підприємств, установ, організацій .

3. Система принципів і їх класифікація.

Принципи цивільного процесуального права тісно взаємопо­в'язані між собою і в сукупності становлять систему (грецьке слово означає ціле. складене з частин). Кожний з принципів системи відіграє самостійну роль, характеризує 'галузь у цілому, окрему стадію чи окремий процесуальний інститут, але між ними існує зв'язок і взаємодія, які визначаються єдністю мети і завдань циві­льного судочинства, дія одного принципу обумовлює дію інших. Кожний з принципів не може існувати окремо від принципів системи, а тільки у взаємодії з ними, зміст окремих принципів розкривається з урахуванням змісту інших принципів галузі права.

Кількісний склад системи принципів цивільного процесуаль­ного права в нормативному порядку не передбачений і в науці цивільного процесу визначається по-різному^ Це викликало заува­ження, за яким кількісний склад системи постійний і не може бути довільно змінений за бажанням того чи іншого автора і що не може бути окремо взятих принципів для стадії чи процесуального інсти­туту. Але такі міркування не відповідають правовим реаліям і не узгоджуються з діалектикою, властивою для розвитку суспільно-правових категорій. Розвиток держави і права обумовив зміни в системі принципів у напрямі закріплення повноти їх змісту в нормативному регулюванні, встановлення нових принципів — публічності, охорони особистого і сімейного життя громадянина, не­можливості процесуального сумісництва. Тому наука цивільного процесуального права покликана встановити всі принципи систе­ми, розкрити їх зміст, роль і значення в функціонуванні цивільного судочинства, повноту законодавчого їх відтворення і шляхи розви­тку. Цивільному процесуальному праву України притаманні і такі принципи, як публічність, раціональна процесуальна форма, немо­жливість процесуального сумісництва. Зміст принципу публічності визначають правила, які надають право і зобов'язують органи про­куратури, державного управління, інші організації та окремих гро­мадян захищати в цивільному судочинстві права інших осіб, держа­вні і громадські інтереси (статті 113, 121 ЦПК). Цей принцип характеризує також встановлене ЦПК активне процесуальне право­ве становище суду (статті 15, 30, 143, 179).

Принцип раціональної процесуальної форми впроваджений у правове регулювання процесуальних дій суду і учасників процесу (їх змісту, умов і порядку виконання) та спрямований на забезпечення швидкості, правильності й ефективності цивільного судочинства. Неможливість процесуального сумісництва як принцип полягає в тому, що кожний суб'єкт по одній справі може бути тільки в одному процесуальному становищі — позивача, свідка тощо.

Для виявлення специфічних властивостей принципів вони класифікуються на групи за різними ознаками: а) за дією в системі права на загальні, міжгалузеві і галузеві; б) за формою нормативно­го закріплення — закріплені Конституцією України і в законодавс­тві про судочинство; в) за роллю в регулюванні процесуально-пра­вового становища суб'єктів правовідносин — на принципи, які визначають процесуально-правову діяльність суду і органу судового виконання та на принципи, які визначають процесуальну діяльність осіб, які беруть участь у праві, й інших учасників процесу; г) за предметом регулювання — на принципи організації правосуддя (судоустрою і судочинства) і функціональні — принципи процесуа­льної діяльності (судочинства); на принципи, які визначають зміст процесуальної діяльності (диспозитивність, об'єктивна істина та ін.), і принципи, які визнають процесуальну форму виконання процесуальних дій (усність, безпосередність, безперервність); д) за їх значимістю — на фундаментальні (абсолютні — диспозитивність, рівноправність сторін, суддівське керівництво і процесуальний фо­рмалізм) і на конструктивні (відносні — всі інші принципи). Кла­сифікацію принципів можна проводити за змішаною основою, наприклад, за дією в системі права і за формою нормативного закріплення або за предметом правового регулювання, але найбільш поширена класифікація принципів — за формою норматив­ного закріплення.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Ко­нституцією України, належать такі принципи: здійснення правосуд­дя виключно судами (ст. 124); принцип територіальності і спеціалі­зації побудови системи судів загальної юрисдикції

(ст. 125); участь народу в здійсненні правосуддя через народних засідателів і прися­жних (ст. 124); виборність і призначуваність суддів (ст. 128); здійс­нення правосуддя суддею одноособове, колегією суддів чи судом присяжних (ч. 2 ст. 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випа­дках народними засідателями і присяжними (ст. 127); законність (п. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­ними засобами (п. 7 ст. 129); державна мова судочинства (ст. 10); забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом (п. 8 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України і їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124, п. 9 ст. 129); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадяни­на (ч. 3 ст. 8, ч. 4 ст. 32, ч. 1, 2 ст. 55, ч. 1 ст. 59, п. 6 ст. 129); участь громадськості для захисту прав громадян (ст. 36); публічність (ст. З, ч. 2 ст. 19, п. 2 ст. 121); недоторканність людини (статті 3, 29); недоторканність житла (ст. 30); таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31); охорона особистого і сімейного життя громадянина (ст. 32).

До принципів цивільного процесуального права, закріплених за­конодавством про судочинство, належать: диспозитивність, об'єкти­вна істина, процесуальна рівноправність сторін, раціональна про­цесуальна форма, неможливість процесуального сумісництва, ус­ність, безпосередність (відповідно статті 99, 103; 15, 30, 99; 103; 104; 160 та ін.).

4. Принципи, закріплені Конституцією України.

Здійснення правосуддя виключно судами.

Правосуддя в цивіль­них справах виступає однією з форм державної діяльності — судової влади, яка здійснюється судами шляхом розгляду і вирішення циві­льних справ у встановленому законом порядку. Конституція Укра­їни (ст. 124) визначила, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнен­ня цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідноси­ни, що виникають у державі.

Правосуддя здійснюється Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції — територіальними і спеціальними. Створен­ня надзвичайних та особливих судів не допускається (ст. 125 Кон­ституції).

Здійснення правосуддя виключно судами випливає з діючих засад поділу державної влади України на три відокремлені державні влади — законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції), які урівноважують одна одну. Цей принцип означає недопущеність втручання в здійснення правосуддя органів законодавчої і викона­вчої влади як у формі вирішення і перевирішення судових справ, так і у формі впливу на суддів.

Але захист цивільних прав здійснюється також в адміністрати­вному і громадському порядку (ст. 6 Цивільного кодексу). Вирішен­ня цивільних справ адміністративними органами, третейськими і товариськими судами, іншими органами не є здійсненням право­суддя. Спільність мети по захисту прав і виконання аналогічних правосуддю завдань не може бути достатньо об'єднуючою ознакою для конструювання єдиного поняття правосуддя, оскільки форми і методи діяльності державного суду і квазісудових органів є різними. Суд загальної юрисдикції в системі органів, які здійснюють захист цивільних прав, посідає окреме місце і має пріоритет.

Він проявляється в перевазі над іншими формами, зокрема: а) суд приймає завершальне рішення по спору, якщо такий спір був розглянутий у попередньому позасудовому порядку (трудові спори, спори з договору перевезення з транспортною організацією та ін. (п. 2 ст. 136 ЦПК); б) суд перевіряє законність рішень товариського і третейського суду при розгляді питання про видачу виконавчого листа для примусового їх виконання (ст. 18 Положення про третей­ський суд); суд перевіряє законність і обгрунтованість рішень і постанов державних органів і посадових осіб, які були прийняті з державних, адміністративних, податкових та інших правовідносин у галузі управління (розділ III, підрозділ Б ЦПК); при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі судові, а інші — арбітражному судові, всі вимоги підлягають розглядові у суді (ст. 26 ЦПК); тільки органові судового виконання надано право вживати заходів державного примусу, спрямованих на реалізацію суб'єктивних прав і виконання обов'язків, визначених рішеннями третейського і товариського суду, Комісії по трудових спорах адмі­ністративних органів та ін. (ст. 348 ЦПК).

Юрисдикційні функції по розгляду цивільних справ, що здій­снюються несудовими органами, становлять самостійну адміністра­тивну і громадську процесуальні форми захисту суб'єктивних прав громадян. За існуючим положенням, процесуальні норми, що вре­гульовують вирішення трудових, адміністративних спорів, включені до системи відповідного матеріального права, але виділення їх у самостійні галузі права є прогресивним і перспективним. Специфі­ка трудових, адміністративних та інших спорів у галузі управління, а також діяльності різних органів, наділених повноваженнями вирі­шувати такі спори, потребують певних відмінностей у правових нормах, які врегульовують процесуальний порядок її розгляду.

Виділення процесуальних норм, якими врегульовані інші фо­рми захисту прав, у самостійній галузі відповідає подальшому полі­пшенню і удосконаленню діяльності механізму державного апарату по управлінню суспільством, а всебічне нормативне врегулювання їх діяльності створює одну з важливих передумов функціонування демократичної правової держави.

Принципи територіальності і спеціалізації побудови системи су­дів загальної юрисдикції.

Проголошені ст. 125 Конституції України. Територіальними судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 20 Закону України «Про судоустрій» виступають: Верховний Суд Ук­раїни, Верховний Суд Автономної Республіки Крим, обласні, Киї­вський і Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжра­йонні (окружні), районні (міські) суди та військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів.

Спеціалізованими судами будуть арбітражні суди, які здійсню­ють правосуддя в господарських відносинах (ст. І Закону України «Про арбітражний суд»). В Україні діють Вищий арбітражний суд України, арбітражний суд Автономної Республіки Крим, арбітражні суди областей, міст Києва і Севастополя (ст. 5).

Ознаки спеціалізованих судів мають міжобласні суди, які роз­глядають справи, підвідомчі цивільному судочинству, на особливорежимних об'єктах, розташованих на території України, а також військові суди гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил, які розглядають цивільні справи, пов'язані із захистом прав і свобод військовослужбовців та інших громадян, прав та законних інтересів військових частин, установ, організацій (статті ЗІ', 38', 38^ Закону України «Про судоустрій», ст. 123 ЦПК). Вони ще не становлять окремої системи судів і не мають своїх вищих судових органів, які характеризують спеціалізовані суди і якими мають бути відповідні вищі суди, про що зазначено в ч. З ст. 125 Конституції, тому їх тільки умовно можна віднести до спеціалізованих.

Принцип участі народу безпосередньо у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Закріплений ст. 124 Консти­туції України, в цивільному процесуальному праві не реалізований. Розгляд цивільних справ у порядку цивільного судочинства прова­диться професійними суддями (статті 16, 124' ЦПК), тоді як залу­чення народних засідателів до здійснення правосуддя надавало б судові України народного характеру, свідчило б про його демокра­тизм, було б надійною гарантією встановлення об'єктивної істини у справі і правильного вирішення справ, забезпечувало б закон­ність, переконливість, обгрунтованість і виховне значення судових рішень.

Участь засідателів посилює довір'я до суду суспільства, є од­ним з інститутів оплоту свободи особи і пріоритету права, є тим демократичним ідеалом, при якому громадянин бере участь у здій­сненні судової влади, яка не повинна цілком повністю перебувати в руках професіоналів, незалежно від їх кваліфікації і ступеню освідомленої відповідальності.

Принципи виборності і призначуваності.

Суддів визначений ст. 128 Конституції, за якою перше призначення на посаду професій­ного судді строком на п'ять років здійснюється Президентом Укра­їни. Всі інші судді судів загальної юрисдикції обираються Верхов­ною Радою України безстрокове, в порядку, встановленому зако­ном.

Перехідними положеннями Конституції України передбачено (розділ XV, п. 12), що судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набуття чинності цією Конституцією, продовжують здійсню­вати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закін­чення строку, на який вони обрані чи призначені. Судді, повнова­ження яких закінчилися в день набуття чинності цією Конституці­єю, продовжують здійснювати повноваження свої протягом року.

Принцип виборності і призначуваності суддів розширює існу­ючі правові системи заміщення суддів. Зарубіжним законодавством передбачено дві системи заміщення суддів — шляхом виборів і призначення. Вибори здійснюються: всім населенням, загальнопо­літичними виборними зборами, судовими колегіями верховних су­дів, спеціальними виборними органами. Призначення реалізується: центральним урядом і низовими місцевими органами влади з попе­реднім вибранням кандидатів населенням або судовими колегіями верховного суду за результатами конкурсної оцінки. В юридичній літературі підкреслюється, що з усіх способів заміщення суддів найбільш демократичною є виборна система.

Принцип колегіальності і одноособовості розгляду цивільних справ. Відтворений в ч. 2 ст. 129 Конституції, за якою судочинство провадиться суддею одноособове, колегією суддів чи судом прися­жних.

Відповідно до ст. 124' ЦПК суддя одноособове розглядає всі цивільні справи, підвідомчі судові. В колегіальному складі суду розглядаються справи по спорах про визначення місця проживання і відібрання дитини, встановлення батьківства, виселення, у разі скасування рішення, постановленого одноособове суддею. Колегі­альне розглядається гакож справа, якщо в ній об'єднані вимоги, частина яких підлягає колегіальному розгляду. Суд касаційної або наглядної інстанції при скасуванні рішення може направити на новий розгляд у колегіальному складі суду будь-яку іншу справу у зв'язку з її складністю.

Колегіальний розгляд цивільних справ провадиться в складі трьох суддів. У такому ж складі здійснюється розгляд справ у касаційному порядку, а в порядку нагляду — у складі не менше трьох суддів; у президії обласного. Київського міського судів — у складі більшості членів президії; у Пленумі Верховного Суду Укра­їни — за наявності не менше двох третин складу Пленуму. При колегіальному розгляді справ судді користуються рівними правами з головуючим у судовому засіданні у вирішенні всіх питань, що виникають при розгляді справи і постановленні рішення (ст. 7

ЦПК).

Питання, пов'язані з рухом справи у суді, діями суду по підготовці справи, з виконанням судових рішень вирішуються суд­дею одноособове, крім випадків, коли ці питання виникають у судовому засіданні під час розгляду справи у колегіальному складі суддів. Суддя при одноособовому розгляді справи діє від імені суду (статті 7,16 ЦПК).

Аналіз функціонування цього принципу на практиці свідчить про те, що колегіальний розгляд справ створює кращі умови для повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх матеріалів справи і постановлення справедливого рішення. Одноособовий розгляд судом цивільних справ має бути винятком і застосовуватися для незначних і нескладних справ. Чи не цим пояснюється наявність правила, визначеного ч. 4 ст. 127 Конституції, про те, що в спеціа­лізованих судах судді відправляють правосуддя лише у складі коле­гій суддів.

Незалежність суддів і підкорення їх тільки законові. При здійс­ненні правосуддя судді незалежні, підкоряються тільки закону і нікому не підзвітні (ст. 129 Конституції України, ст. З Закону «Про статус суддів»). Вони вирішують цивільні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на них (ст. 8 ЦПК). Отже, зміст цього принципу розкривається в поєднанні двох правил — незалежності суддів, підкоренні їх тільки законові. Незалежність суддів полягає в тому, що ніякі державні органи, політичні партії, громадські організації і посадові особи не мають права впливати на них, вказувати судові, як необхідно вирішити конкретну справу, розв'язати касаційну скаргу, протест у порядку нагляду або заяву про перегляд рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вони незалежні від осіб, які беруть участь у справі, від посадових осіб суду і прокуратури, які оскаржили чи опротестували судове рішення. Так, відповідно до статей 310, 336 ЦПК суд, який розгля­дає справу в касаційному порядку чи у порядку судового нагляду, перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інста­нції як в оскарженій, так і в неоскарженій частині, а також стосовно осіб, які не подали скарги і не зазначені в протесті. Судді, які розглядали справу по першій інстанції, скаргу, протест по другій інстанції, незалежні також від вищестоящого суду, який не вправі вказати їм, як треба вирішити справу, скаргу, протест, яка має бути застосована норма матеріального права і яке рішення має бути постановлене при новому розгляді справи (статті 319, 341 ЦПК).

Підкорення суддів закону означає, що вони повинні вирішу­вати справи на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права, а при відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, застосувати закон, що регулює подібні відносини. Коли немає такого закону, суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України (ст. 11 ЦПК). Рі­шення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Суд обґрун­товує рішення лише на тих доказах, які були досліджені в судовому засіданні (ст. 202 ЦПК).

Незалежність суддів забезпечується встановленим порядком їх обрання і звільнення, недоторканністю суддів, визначеною юриди­чною процедурою здійснення правосуддя, таємницею наради суддів при винесенні рішень, відповідальністю за неповагу до суду або втручання в розв'язання конкретних справ, створенням необхідних організаційно технічних умов для діяльності суддів, а також матері­альним і соціальним забезпеченням суддів

(ст. 11 Закону «Про статус суддів»).

Державною мовою судочинства в Україні є українська мова (ст. 10 Конституції). Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинс­тво, забезпечує право повного ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових діях через перекладача і право виступати в суді рідною мовою (ст. ІЗ Закону «Про судоустрій»). На розвиток цього положення ст. 9 ЦПК встановлює, що особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забе­зпечується право робити заяви, давати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою, а також користуватися пос­лугами перекладача в порядку, визначеному ЦПК. Судові докуме­нти, відповідно до встановленого порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, в перекладі на їх рідну мову або іншу мову, якою вони володіють. Якщо при розгляді справи були порушені правила про мову, якою ведеться судочинство, то рішення у всяко­му разі підлягає скасуванню (п. 3 ст. 314 ЦПК). Це правило є важливою цивільною процесуальною гарантією додержання прин­ципу державної мови судочинства.

Здійснення правосуддя професійними суддями та у визначених законом випадках народними засідателями і присяжними (ст. 127 Конституції). Професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носія­ми судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя. Судді є посадовими особами державної влади, які в конституційному поря­дку наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов'язки на професійній основі в судах загальної юрисдикції (ст. 1 Закону «Про статус суддів»). Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу опла­чувану роботу, крім наукової, викладацької та іншої творчої діяль­ності у вільний від роботи час (ст. 127 Конституції, ст. 5 Закону «Про статус суддів»).

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше десяти років та володіє державною мовою. Судді спеціа­лізованих судів повинні мати фахову підготовку з питань юрисдик­ції цих судів.

Судді судів загальної юрисдикції наділені для здійснення пра­восуддя необхідними повноваженнями, передбаченими ЦПК і АПК.

Судді зобов'язані: при здійсненні правосуддя дотримувати Ко­нституції і законів України, забезпечувати повний, всебічний та об'єктивний розгляд справ з додержанням встановлених законом строків; не розголошувати відомостей, що становлять державну, іншу таємницю, відомостей про особисте життя громадян та інших відомостей, про які вони дізналися під час розгляду справи у судовому засіданні, для забезпечення нерозголошення яких було прийнято рішення про закрите судове засідання; додержувати ви­мог несумісництва, службової дисципліни та розпорядку роботи суду; не допускати вчинків та будь-яких дій, що ганьблять звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередже­ності та незалежності (ст. 6 Закону «Про статус суддів»).

Рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (п. 2 ст. 129 Конституції). Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими озна­ками (ст. 24 Конституції). Цей принцип передбачає рівну можли­вість усіх громадян брати участь у цивільному судочинстві, перебу­вати в правовому становищі визначеної законом процесуальної фігури — позивача, відповідача, третьої особи тощо і рівною мірою здійснювати закріплені процесуальним законом за такими суб'єк­тами процесуальні права і обов'язки. На забезпечення їх реалізації на суд покладений обов'язок охороняти права учасників цивільного процесу від порушень, попереджати про наслідки, які можуть нас­тавати внаслідок реалізації цих прав, сприяти в їх здійсненні. Гарантіями принципу рівності громадян перед законом і судом є встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у правах залежно від расової і національної належності (ст. 66 КК), право на оскарження і скасування судового рішення (статті 289, 314 ЦПК).

Законність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19Конституції органи дер­жавної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судді при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону (ст. 129 Ко­нституції). Основними засадами судочинства є законність (п. 1 ст. 129 Конституції). Громадяни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції).

Таким чином, Конституція послідовно проводить у життя принцип законності, який є невід'ємним елементом демократичної правової держави. Здійснення правосуддя у цивільних справах від­повідно до чинного законодавства є одним із завдань цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК).

Законність правосуддя вимагає, щоб не тільки вся діяльність суду була підпорядкована законові, але й усіх суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, щоб вони суворо дотримувалися і виконували вимоги всіх інших принципів процесу, які характеризу­ють цивільне судочинство. Порушення і недодержання навіть одно­го з них тягне за собою порушення законності.

Принцип законності визначається, по-перше, тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосо­вувати норми матеріального права до конкретних правовідносин. По-друге, здійснення правосуддя неможливе без додержання норм процесуального права. Вся діяльність суду підпорядкована чинному цивільному процесуальному законодавству і здійснюється у визна­ченому ним цивільному процесуальному порядку. Прийняте судом рішення по справі має бути законним і обгрунтованим (ст. 202 ЦПК). Гарантіями принципу законності є нагляд вищестоящих судів, право осіб, які беруть участь у справі, на оскарження судових рішень і ухвал, дія санкцій захисту і відповідальності (статті 12, 13, 44, 289, 323 та інші ЦПК).

Гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами. Закріплений п. 7 ст. 129 Конституції принцип гласності характеризує демократизм цивільного судочинства і сприяє здійс­ненню ним запобіжної і виховної функцій. Відкритий розгляд справ дає можливість громадянам безпосередньо знайомитися з роботою суду, а це підвищує його відповідальність за законне і правильне вирішення цивільних справ. Гласність цивільного процесу забезпе­чує правову пропаганду чинних законів, контроль населення за діяльністю суду і тим самим сприяє зміцненню його авторитету. Присутні в залі переконуються в гуманності і справедливості зако­нів. Гласність цивільного процесу позитивно впливає на осіб, які беруть участь у справі, процесуальні дії яких перебувають під кон­тролем громадян, які присутні в залі судового засідання.
Зміст принципу гласності цивільного судочинства полягає в тому, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випад­ків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Закритий судовий розгляд також допускається за мотивованою ухвалою суду з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також забезпечення таємниці усиновлення. В закритому судовому засідан­ні присутні особи, які беруть участь у справі, представники грома­дських організацій і трудових колективів, які доводять до відома суду думку організації чи колективу по справі, а в необхідних випадках також свідки, експерти, перекладачі. Рішення судів у всіх випадках проголошується прилюдно. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші шістнадцяти років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками (ст. 10 ЦПК). Встановлене ст. 10 ЦПК визначення змісту принципу гласності як відкритого розгляду справ у суді не є повним. Гласність означає також відкритість усіх матеріалів справи для осіб, які беруть участь у справі, в їх праві знайомитися з ними, в обов'язковому їх інфор­муванні про час і місце судового засіданні і про виконання окремих процесуальних дій (статті 99, 189 ЦПК). Гласність судового розгля­ду полягає також у праві публікувати звіти і повідомлення про судові процеси в пресі, інформувати про них по радіо, телебаченню, в кіно та з використанням інших засобів масової інформації, обго­ворювати матеріали справи в трудовому колективі для визначення по ній думки з метою доведення її до відома суду (ст. 161 ЦПК).

Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої можливості особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права й інтереси, свою позицію у справі. Змагальністю визна­чається весь процес відбору (подання, витребування, залучення) фактичного матеріалу, необхідного для розв'язання судом справи, встановлюються форми, методи і способи дослідження цього мате­ріалу, процесуальна діяльність суб'єктів доказування, її послідов­ність і правові наслідки. Утвердження своїх міркувань і оспорюван­ня доводів, міркувань та заперечень противної сторони визначають зовнішню форму цивільного процесу, надаючи йому змагального вигляду — боротьби сторін перед судом. Отже. змагальність харак­теризується широкою можливістю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, визначати і використовувати в доказовій діяльності передбачені ЦПК необхідні процесуальні засоби, фактичні дані і докази, що їх підтверджують. Він ґрунтується на праві сторін вільно розпоряджатися фактичним матеріалом у процесі — principiurn instructionis processus ad instantium partium. Необхідні судові дані про юридичні факти в справі, що становлять предмет доказування, а також докази, якими вони підтверджуються, подають насамперед сторони. Кожна з них повинна доказати (onus probandi) ті обстави­ни, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 30 ЦПК). У зв'язку з чим вони мають право знайомитися з матеріалами справи, брати участь у судових засіданнях, подавати докази і брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати судові усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст. 99 ЦПК).

Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуа­льним становищем суду, якому належить завершальне визначення предмета доказування, сприяння в збиранні при необхідності нале­жних доказів (ст. 13 ЦПК). Отже, принцип змагальності виступає процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного вста­новлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини і громадянина.

  • Просмотры: 126