Про сили і цілі Росії та про стягування російських військ до нашого кордону. Що може винести Україна з цієї ситуації?

Про сили і цілі Росії. Що може винести Україна з цієї ситуації?

Україна восьмий рік поспіль продовжує жити в умовах можливого повномасштабного військового вторгнення РФ. Але схоже на те, що події останнього тижня матимуть окреме місце в історії з гіпотетичною повномасштабною агресією Росії.


Події останнього тижня матимуть окреме місце в історії нашої країни, зазначає видання ТЕКСТИ.


Шквал нових відео- і фотоматеріалів із переміщенням російської техніки заполонив мережу. Активна увага США (як свідчать численні заяви і кроки американських високопосадовців) з одного боку, підтримує українців у думці «ми не самі», а з іншого – наштовхує на роздуми: «То значить американці щось знають, і все далеко не так просто».


High-resolution satellite imagery, courtesy of Maxar Technologies, shows hundreds of vehicles at a known Russian Army training ground in the Voronezh region bordering Ukraine. High-resolution satellite imagery, courtesy of Maxar Technologies, shows hundreds of vehicles at a known Russian Army training ground in the Voronezh region bordering Ukraine.

Журналіст Крістіан Тріберт із NYT оприлюднив знімки з супутників, на яких видно військову техніку у Воронезькій області.


Зрештою формуються найгірші очікування: «А що, якщо РФ справді нападе?» Спробуємо розібратися з тим, що ж насправді відбувається.


1. Чи є об’єктивна основа для посиленої уваги до дій РФ?


Так. У збройних силах РФ добігає кінця так званий зимовий період тренувань. Зазвичай він завершується комплексною перевіркою, коли окремі роти, батальйони і полки проводять навчання в полі.



Видно військову техніку у полях Воронезькій області РФ. Фото: Conflict Intelligence Team


Ця перевірка триватиме до кінця квітня. Час від часу в межах таких тренувань ЗС РФ відпрацьовують серйозні сценарії. Приміром, у квітні 2019 року Чорноморський флот і 4-та армія ВПС і ППО відпрацьовували сценарій війни з НАТО в акваторії Чорного моря.


Цього разу, якщо орієнтуватися на офіційні повідомлення, Південний військовий округ РФ має намір відпрацювати комплексну оборону Чорноморського узбережжя (окупований Крим, Краснодарський край). Це, зокрема, означає перекидання додаткової техніки в окупований Крим, і по своїй суті є продовженням відповідних тренувань 7-ї десантно-штурмової дивізії (Новоросійськ), які тривали протягом всього березня 2021 року.


Цинізм РФ поки що в іншому. Формально росіяни заявляють про те, що контрольна перевірка відбуватиметься на рівні окремих ротних (РТГр, 200–300 осіб) і батальйонних тактичних (БТГр, 800–900 осіб) груп. Утім, фактично всі ці сили діятимуть в єдиному задумі, а також спеціально буде розгорнута єдина система збору, обробки і використання інформації на увесь Південний військовий округ.


Тож комплексна перевірка охопить увесь округ – лише в 58-й армії (Чечня, Північна Осетія) до перевірки буде залучено, за офіційними даними, до 20 тисяч бійців. А ще ж в окрузі є 8-ма та 49-та загальновійськові армії, 22-й армійський корпус у Криму, а також бригада і дивізія десантників, 4-та армія ВПС і ППО, Чорноморський флот і Каспійська флотилія.


Таким чином у комплексній перевірці буде задіяно щонайменше 45–50 тисяч солдатів, які діятимуть в єдиному інформаційному полі.


Подібні за масштабами тренуванння відбуватимуться в Західному і Центральному військових округах РФ у рамках контрольної перевірки. Водночас, згідно з Віденським документом ОБСЄ 2011 року, держави-члени мають повідомляти заздалегідь і запрошувати спостерігачів на навчання з кількістю більш як 13 тисяч бійців.


Тобто, розповідаючи про тренування на рівні окремих ротних і батальйонних тактичних груп, РФ обходить документ 2011 року. А потім росіяни знову дивуються, чому ж їм ніхто не довіряє, коли йдеться про воєнну безпеку.


2. У чому головна складність ситуації?


У тому, що ні ми, ні наші західні партнери зі стовідсотковою впевненістю не можемо сказати, чи це лише масштабніша, ніж зазвичай, контрольна перевірка, чи створення основ для повномасштабної агресії. Відрізнити ці речі практично неможливо, бо алгоритм дій по суті ідентичний – перекидання військ, розгортання системи управління і забезпечення.


Показовим є те, що навіть американці, якщо орієнтуватися на численні заяви речника Пентагону, які володіють набагато потужнішими за наші засобами розвідки, не можуть із впевненістю сказати, що ж відбувається.


До того ж не забуваймо про практику РФ, коли тренування використовувалися як засіб підготовки до агресії. Так було і влітку 2008-го, коли Росія напала на Грузію, так було і на початку березня 2014 року.


У 2014-му у рамках раптової перевірки Південного, Західного і Центрального військових округів РФ сконцентрувала біля України до 78 батальйонів своїх військ. До цього слід додати, що Південний військовий округ зі своєю значною концентрацією сил географічно найменший, тож його війська можна швидко перекинути до України. І для нашої країни це значно зменшує час на реакцію.


Така невизначеність значно стримує наші кроки у відповідь. Ціна помилки висока не лише у разі, якщо за комплексною перевіркою стоїть реальна підготовка до повномасштабної війни. Свою ціну матимуть і українські дії на випадок війни, яка так зрештою і не настане.


Збори представників так званого оперативного резерву першої черги чи переміщення і розгортання наших сил на рубежах оборони, які були визначені раніше в межах військового планування – це теж доволі дороге задоволення. Україна далеко не в тому стані, щоб на кожну контрольну перевірку військ РФ вживати відповідних заходів.


Проте, так чи інак, увага західних партнерів до переміщень військ РФ є чинником, який може зіграти певну позитиву роль в стримуванні деструктивної російської поведінки.


Із часів пруського фельдмаршала Гельмута фон Мольтке (1800–1891) мрією будь-якого військового є перегравання противника в так званому стратегічному розгортанні. Тобто у формуванні угруповання відповідної потужності раніше, ніж це зробить противник, щоб одним надпотужним ударом знищити ворога.


Те, що росіяни розуміють, що за переміщеннями їхніх військ стежать, це добре. Тобто в них вже не буде такої впевненості, що вдасться цілковито непомітно створити ударне угруповання. Однак розраховувати лише на засоби розвідки партнерів не варто.


По-перше, як було сказано вище, до певного етапу алгоритм дій при комплексній перевірці і формуванні ударних угруповань для наступу відрізнити дуже важко.


По-друге, американці мають розпорошувати увагу на КНР, КНДР та Іран, а тому не можуть сконцентрувати весь свій розвідницький потенціал лише на переміщенні військ РФ.


1.jpg 1.jpg

Колона російських військ прямує до кордону з Україною


3. Наскільки численне угруповання може створити РФ біля України?


Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак, виступаючи в ВРУ минулого тижня, заявив про те, що на додачу до вже наявних біля нас 28 БТГр, росіяни можуть сконцентрувати біля кордону іще 25 БТГр – разом 53 БТГр.


28 БТГр розподіляються наступним чином: Південний військовий округ – це 18 БТГр на кордоні (шість в окупованому Криму, 12 у Ростовській області), а Західний військовий округ – це 10 БТГр (чотири в Брянській області, шість у Воронезькій області). Водночас, за даними урядових шведських аналітиків, загалом Західний військовий округ має до 54 БТГр, а Південний – до 34 БТГр. У сукупності до 88 БТГр. Таким чином біля України може бути розміщено 60% головних ударних одиниць двох ключових воєнних округів.


До того ж не забуваймо, що Центральний військовий округ має ще до 20 БТГр, і виключати повторення сценарію 2014 року із перекиданням частини сил і цього округу ближче до України не можна. Таким чином сукупно може йтися про 53 із 108 БТГр. Тож побоювання українського командування виглядають обґрунтованими. Коли ворог може виставити проти тебе до половини своїх головних ударних одиниць трьох із чотирьох воєнних округів – це не жарти.


Звісно, цікаво також, яким наступальним потенціалом володіють відповідні сили. Оскільки серед українських коментаторів були думки, що РФ не наважиться на повномасштабну агресію проти України, не сконцентрувавши переважальних сил.


Справді, 53 БТГр – це менше, ніж усі ЗСУ (до 200 тис.) та інші підрозділи сектору безпеки. Росіяни матимуть 45–50 тис. власне бойового складу, а разом із силами забезпечення й авіацією йтиметься про 100–120 тисяч бійців.


Утім, варто не забувати, що сама кількість (особливо це стосується живої сили, бронетехніки й артилерії) вже давно не є ключовою перевагою.


Армія оборони Арцаху на початок Другої Карабаської війни за відповідними критеріями виглядала доволі переконливо. Однак реальність виявилася іншою, як показала практика. Республіка Азербайджан, зробивши ставку на насичення поля бою сенсорами і високоточними засобами ураження, змогла завдати за місяць боїв втрат Армії оборони Арцаху на рівні щонайменше 60% у техніці.


Тобто на сучасній війні важить насамперед інформаційне домінування (здатність перегравати противника в зборі, обробці та використанні інформації безпосередньо на полі бою), що створює основи для комплексного вогневого ураження.


І росіяни в останні 10–12 років націлені на завоювання інформаційного домінування, що уможливить домінування в комплексному вогневому ураженні. Тому легковажити наступальним потенціалом цих 53 БТГр не варто.


До того ж орієнтуватися виключно на завершення створення переважального угруповання нам не варто. Почати можуть із частиною наявних сил, опираючись на авіацію для посилення вогневої могутності, а паралельно із тилу підтягувати ще сили.


4. Які ж, власне, цілі РФ?


Найімовірніше, головною ціллю є саме американці – нова адміністрація Байдена. Вона вже відзначилася низкою позитивних заяв і кроків щодо України. Тож не виключено, що в Кремлі вирішили в межах контрольної перевірки за результатами зимового періоду навчання військ перевірити серйозність заяв американців на практиці.


З одного боку, росіяни вже точно зрозуміли, що за їхніми діями уважно стежать відповідні відомства США. Із іншого – поки що американська сторона обмежилася лише заявами і більшою інтенсивністю польотів літаків-розвідників у небі України і біля неї.


Окрім того, такими рухами росіяни чітко нагадують американцям, що у разі загостренням навколо України саме РФ володіє так званим домінуванням в ескалації, тобто здатністю формувати і застосовувати переважальні сили, прикриваючись погрозами застосування ядерної зброї.


Це має і надалі стримувати Захід від поглиблення відносин з Україною – особливо в питанні реального наближення України до НАТО, що, як нагадують останні заяви росіян, є червоною лінією для них. Тож відповідними демонстраціями російська армія допомагає Кремлю виконувати ключові стратегічні завдання без повномасштабної війни.


5. Що може винести Україна з цієї ситуації?


Звісно, наше перше і головне завдання – це пройти загострення з боку РФ без реальної ескалації. У цьому разі важить і присутність розвідувальних платформ партнерів, попри те, що повністю покладатися на розвідувальні дані важко, як вже було сказано вище.


Але варто подумати, як із користю для України використати таке бажання РФ вкотре побрязкати зброєю. І такі можливості є. Насамперед на американському напрямку.


Так, у березні 2021 року сенатори й окремо аналітики Atlantic Council виступили з пропозиціями збільшити обсяг щорічної допомоги Україні на посилення обороноздатності із нинішніх $275 млн до рівня $300 млн (законодавці) чи $500 млн (аналітики Atlantic Council).


Це дає непогану основу для діалогу з адміністрацією Джозефа Байдена в умовах формування проєкту бюджету Пентагону на 2022 рік. Звісно, передусім нас цікавить матеріально-технічна допомога, яку можна швидко інтегрувати в ЗСУ і яка може наростити кратно ціну за агресію. Це ПТРК, ПЗРК, системи зв’язку і управління тактичної ланки, засоби розвідки і спостереження, легка бронетехніка для мобільності піхоти.


Також у американців можна попросити вакцину, принаймні для ЗСУ, надто на тлі активної вакцинації російської армії.


Хоча, звичайно, обмежуватися на матеріально-технічній допомозі було б короткозоро. Тут має йтися про новий всеосяжний пакет заходів, де поряд із матеріально-технічною допомогою були б нові тренування на території України, посилення присутності партнерів у морському і повітряному просторі України, питання доступу до даних розвідки, підготовка кадрів ланки управління ЗСУ. Одним словом, це була б гарна нагода новому послу України в США – Оксані Маркаровій – показати себе.


Автор: Микола Бєлєсков; ТЕКСТИ



Джерело статті: “https://cripo.com.ua/events/pro-sili-i-tsili-rosiyi-ta-pro-styaguvannya-rosijskih-vijsk-do-nashogo-kordonu-shho-mozhe-vinesti-ukrayina-z-tsiyeyi-situatsiyi/”

Автор:
Предыдущий материал

Партизаны-герои Украины в 1941-м

Следующий материал

Жириновский призвал правительство срочно закрыть авиасообщение с Турцией

Коментарии (0)