Почему Минск не выполнялся ? Ответ Пристайко

"Мы считаем, что всё то время, которое мы уже потеряли на то, что вели переговоры, как я теперь выясняю, о том, что никогда не собирались выполнять, с самого начала… Я не считаю, что это нормальное отношение к своим партнерам, включая немцев и французов. Говорить им, что будем что-то делать, договариваться с вами, но на самом деле не собираемся это выполнять".

ЧИ ВАРТО НАМ ЙТИ НА ПОВІДКУ МВФ І КОЛИ МІСІЯ МВФ «НЕВИПОЛНІМА»?!

Українській владі, мабуть, уже варто відверто сказати українцям, що сума кредиту нашої країни перед МВФ це петля, яка з кожним перекредитуванням буде затягуватись все щільніше і щільніше навкруг шиї не тільки тих хто проживає в Україні сьогодні, але і майбутніх поколінь.
І якщо сьогоднішня влада, замість того, щоб безвідмовно виконувати вказівки кредитора, поставить питання про ревізію взаємовідносин між МВФ і Україною, винесе це на обговорювання і дасть цьому правову і економічну оцінку, то я вважаю, що у українців появиться можливість, хоча б частково позбутися цього тягаря.
Адже як так сталося, що ще двадцять п’ять років тому, не маючи жодних боргових зобов’язань перед МВФ, економічно розвинена країна, за такий короткий період, стала чи не найбільшим боржником цього ж МВФ? І в той же час за цей же період в Україні появилося багато олігархів і мільярдерів.
Тоді постає логічне запитання – Кому МВФ давав ці кредити і де ці кредити? У чому вони виражені?
Я, як і більшість українців бачимо ці «кредити» лише у вигляді боргів України перед МВФ.
То яка роль сьогодні МВФ?
І тому, щоб краще зрозуміти причини нашого падіння, в залежність до МВФ, давайте повернемося на початок 90-х років минулого століття, коли Україна отримавши незалежність вийшла у глобальний світ. А цей світ жив своїм життям де йшла жорстока боротьба за виживання, місце під сонцем і ресурси.

Так у 1980-і рр. країни Латинської Америки виявилися в безнадійній борговій кабалі кредитів великих американських банків, виданих, в тому числі, під гарантії МВФ, Світового банку та американського уряду (понад 500 млрд дол.); процентні виплати важким тягарем лягали на бюджети цих країн, а економічне зростання взагалі призупинилося. Почалася депресія.

Тоді і з'явився план який назвали - "Вашингтонський консенсус", підготовлений професором Джоном Вільямсоном з Інституту світової економіки Гарвардського університету спільно з фахівцями МВФ. "Вашингтонський консенсус" як план (або програма) був призначений саме для латиноамериканської групи країн, які перебували в безнадійної боргової залежності. Головним його завданням було досягнення такої стабілізації і стійкості в цих країнах, яка забезпечила б, у першу чергу, повернення боргів американським банкам. Цим країнам і було запропоновано прийняти Програму - "Вашингтонський консенсус", що називалася програмою структурної перебудови їх економік і включала десять пунктів.

Бігання українських керманичів по світу з проханням – порадьте, що нам будувати і як нам жити, не пройшло мимо уваги МВФ. І МВФ «порадив», і запропонував цілий чемодан документів в яких детально розписували ці десять пунктів латиноамериканських реформ, а підручники з детальними рекомендаціями, тепер були перекладені на українську мову і лягли на стіл кожного українського чиновника як інструкція до виконання. І з того часу ми почали «рухатись» до ринку як ще одна з латиноамериканських країн.

Але уже тоді, було видно, що ця програма виявилася згубною для цих країн Латинської Америки. Адже вона не тільки не покращила їх економічний стан, але, більш того, за загальним визнанням аналітиків, їх посилила в 1990-і рр. (Більшість цих країн майже на всі десятиліття виявилися в затяжній кризі).

І це при тому, що розвиток капіталізму в Латинській Америці йшов в глиб століть, до часів її завоювання, до масового притоку європейських переселенців, як і в Північній Америці і Канаді. У Латинській Америці завжди існувала приватна власність, сильний клас підприємців, діяла ринкова інфраструктура, банківські системи, біржі та інші фінансові інструментарії.

То, якщо "консенсус" провалився в цій групі країн, які могли бути підстави вважати, що він принесе благо Україні, з її зародковими формами капіталізму, що ледь почали виростати крізь зруйновану систему соціалістичної державної економіки?
Хочу окремо відмітити, що до 1993 року Україна не співпрацювала з МВФ і Україна зовсім не мала боргів перед цією організацією, в той час коли така латиноамериканська країна як Аргентина уже мала борг більше 130 мільярдів доларів.
З часом, сам «консенсус» провалився в усіх країнах, в тому числі, і в Україні. За оцінкою помічника генсека ООН і Нобелівського лауреата Д. Стігліца, шансу на успіх у цього «плану» не було, так як: "У кожній країні повинна бути своя економічна політика, заснована з урахуванням особливостей країни, не може бути єдиної, універсальної політики для всіх країн де проводяться реформи. Раніше, на початку 1990-х, я помилявся, коли говорив - "Приватизація, приватизація і ще раз приватизація". При цьому, визнав свої помилки сам Стігліц, - " я не замислювався над тим, чи створена в країнах належна ринкова інфраструктура чи ні, вважаючи це не особливо важливо…».

Нарешті прийшло визнання провалу "Вашингтонського консенсусу" і з боку самого МВФ. Про це заявив навесні 2011 р президент МВФ Домінік Стросс-Кан на щорічній сесії МВФ і Світового банку у Вашингтоні. Можливо, в силу радикальності цієї критики Вашингтон і певні сили в світовій економіці, і політиці вирішили змістити його з посади буквально через два тижні після сенсаційної доповіді, сфабрикувавши якусь безглузду "справу про згвалтування" проти нього. Яка тут же була закрита після його «добровільної» відставки.

На думку Секретаря ООН з економічного розвитку Джомо Квана Сундара - «…формування труднощів в економіках багатьох країн пов’язані з їх спробами використовувати рекомендації МВФ, основані на "Вашингтонському консенсусі". Зокрема, для успішного розвитку слабких і перехідних економік потрібен не" Вашингтонський консенсус ", а зовсім інший - прагматичний і надійний «новий консенсус ", заснований на здоровому глузді, досвіді і перевірених експериментах... Іншими словами, один рецепт для всіх не підходить. Не можна нав'язувати одні і ті ж заходи по всьому світу і чекати однакових результатів. Треба використовувати різні методи і підходи, подивитися, що працює, що приносить негативний ефект, щоб відмовитися від таких методів».

З цим важко не погодитися, але чому прозріння прийшло так пізно?
І чому в Україні всі ці «рекомендації», і далі з наполегливістю просуваються і МВФ, і Світовим Банком, і на рівні української влади?

Реформи які проводить Україна і які були призначені для країн Латинської Америки дають свої «результати». Тепер ми уже мало чим відрізняємся від тих латиноамериканських країн, 90-х років минулого століття, для яких були призначені ці реформи.
І на завершення. Я розумію, що розмова на цю тему складна, але її необхідно колись розпочинати. Нещодавно в обіході появилося слово – «фішинг». Дехто називає фішинг , щось на зразок нової економічної теорії для потреб вільного ринку, яка не лише «вирівнює» потреби споживача, а й намагається обманути його, щойно з’являється така змога. Це передусім нав’язування споживачам певних товарів і послуг, яких вони просто не потребують.
Якщо подивимось Вікіпедію то - Фíшинг (англ. phishing МФА: ['fiʃiŋ] від fishing — рибальство) — це вид шахрайства.
Так от, я вважаю, що зі сторони МВФ до України був застосований саме – фішинг.
І можливо, саме виходячи із цього, нам із МВФ необхідно говорити – не із позицій боржника, а із позиції захисту прав споживача. Може уже досить бути лохами і дозволяти і далі нас обдурювати?

Автор: Олег
Предыдущий материал

За січень-вересень 2019 платники Київщини поповнили державний бюджет на 10,2 млрд.грн.

Следующий материал

Люди, которым суждено быть вместе, соединены кармической нитью

Коментарии (0)